Suchergebnisse

The article is devoted to the analysis of the influence of the "postmodern" tendencies on the formation and political socialization of the individual. The author, relying on a comparative method, carries out an analysis of factors that determine the essence of historical processes in the era of "modern" and "postmodern", as well as the essence of changes in the order of power relations and socio-political structuring of societies. The author notes that in the post-modern era, the traditional processes of socialization of the individual as "cultural inheritance" and "cultural interpretation" have undergone a radical transformation. Postmodern, who directed his power to de-etatization, deiherarhizatsiya, detolatarizatsiya and individualization of social systems, contributed to the personification of personality, self-determination and, at the same time, systemic alienation. Postmodernism has demonstrated the limited culturally centralism in the system, but the self-sufficiency of the creative process as self-realization. Postmodern socialization goes not in the system, but existentially and antisystemically, demonstrating the plurality of forms of self-realization (in a subculture, in anti-culture, in traditional culture). That is, postmodernism has demonstrated the greater importance of the "process" over the "system". The end of the postmodern era reveals the collapse of the social system: a chaotic, anonymous system collapses its boundaries, a person actively experiments (lonely in his alienation), but before it opens the social space of absolute freedom, which permits chaos to be perceived as a complex and unpredictable form of order, when any Some perspectives are multivariate as "trails that run out of the garden". On the other hand, it is obvious that the collapse of social systems and the rules of socialization leads to the destruction of the mechanism of cultural perception, the value foundations that formed the basis of traditional humanism. And with the loss of transcendental, cultural meanings and values unfold in the plane of immanent. Personality in a chaotic system is subject to disintegration. The disintegration and dispersion of the "I" is accompanied by the search for a "significant other", which, in the absence of a social system, becomes a virtual social system that provides information and cultural influence on the formation of personality settings. The main existential conflict is the conflict between freedom "without restrictions" and the absolute dependence on the power of information technology. This puts on the agenda the problem of finding the true semantic orientations of the individual and his responsibility for his destiny. ; Статья посвящена анализу влияния тенденций «постмодерна» на формирование и политическую социализацию личности. Автор, полагаясь на сравнительный метод, осуществляет анализ факторов, определяющих суть исторических процессов в эпохи «модерна» и «постмодерна», а также суть изменения порядка властеотношений и социально-политического структурирования обществ. Автор отмечает, что в эпоху постмодерна традиционные процессы социализации личности как «культурного наследывания» и «культурной интерепретации» претерпели коренную трансформацию. Постмодерн, который направил свою силу на деэтатизацию, деиерархизацию, детоталитаризацию и индивидуализацию общественных систем, способствовал персонификации личности, ее самоопределению и, одновременно, системному отчуждению. Постмодернизм продемонстрировал ограниченность культуро-центризма в системе, но самодостаточность творческого процесса как самореализации. Социализация в постмодернизме проходит не в системе, а внесистемно и антисистемно, демонстрируя множественность форм самореализации (в субкультуре, в антикультуры, в традиционной культуре). То есть постмодернизм продемонстрировал большую важность «процесса» над «системой». Завершение эпохи «постмодерна» проявляет распад социальной системы : хаотичная, аномийная система обрушивает свои границы, человек активно экспериментирует (одинокий в своей отчужденности), но перед ним открывается социальное пространство абсолютной свободы, позволяющее воспринимать хаос как сложную и непредсказуемую форму порядка, когда проявляется множество перспектив, как «троп, которые разбегаются в саду». С другой стороны, очевидно, что распад социальных систем и правил социализации ведет к разрушению механизма культурного восприятия, ценностных основ, составлявших основу традиционного гуманизма. А с потерей трансцендентного, культурные смыслы и ценности разворачиваются в плоскости имманентного. Личность в хаотической системе подвергается распаду. Распад и распыление «я» сопровождается поиском «значимого другого», функцию которого в отсутствие социальной системы выполняет виртуальная социальная система, осуществляющая информационное и культурное влияние на формирование установок личности. Главным экзистенциальным конфликтом становится конфликт между свободой «без ограничений» и абсолютной зависимостью от власти информационных технологий. Это ставит на повестку дня проблему поиска настоящих смысловых ориентиров личности и ее ответственности за свою судьбу. ; Стаття присвячена аналізу впливу тенденцій «постмодерну» на формування і політичну соціалізацію особистості. Автор, покладаючись на порівняльний метод, здійснює аналіз чинників, що визначають суть історичних процесів в епохи «модерну» та «постмодерну», а також суть зміни порядку властевідносин і соціально-політичного структурування суспільств. Автор зазначає, що в епоху постмодерну традиційні процеси соціалізації особистості як «культурного наслідування» та «культурної інтерепретації» зазнали докорінної трансформації. Постмодерн, який спрямував свою силу на деетатізацію, деієрархізацію, детоталітаризацію та індивідуалізацію громадських систем, сприяв персоніфікації особистості, її самовизначенню і, одночасно, системному відчуженню. Постмодернізм продемонстрував обмеженість культуро-центризму в системі, але самодостатність творчого процесу як самореалізації. Соціалізація в постмодерні проходить не в системі, а позасистемно та антисистемно, демонструючи множинність форм самореалізації (в субкультурі, в антикультурі, в традиційній культурі). Тобто постмодернізм продемонстрував більшу важливість «процесу» над «системою». Завершення епохи «постмодерну» виявляє розпад соціальної системи : хаотична, аномійна система обрушує свої кордони і людина активно експериментує (одинока у своїй відчуженості), але перед нею відкривається соціальний простір абсолютної свободи, що дозволяє сприймати хаос як складну і непередбачену форму порядку, коли будь-які перспективи – багатоваріантні, як «стежки, які розбігаються в саду». З іншого боку, очевидно, що розпад соціальних систем і правил соціалізації веде до руйнування механізму культурного сприйняття, ціннісних основ, що складали основу традиційного гуманізму. А з втратою трансцендентного, культурні смисли і цінності розгортаються в площині іманентного. Особистість в хаотичній системі піддається розпаду. Розпад і розпорошення «я» супроводжується пошуком «значущого іншого», яким у відсутності соціальної системи стає віртуальна соціальна система, що надає інформаційний та культурний вплив на формування установок особистості. Головним екзистенційним конфліктом стає конфлікт між свободою «без обмежень» та абсолютною залежністю від влади інформаційних технологій. Це ставить на порядок денний проблему пошуку справжніх смислових орієнтирів особистості і її відповідальності за свою долю.

The article is devoted to the analysis of the influence of the "postmodern" tendencies on the formation and political socialization of the individual. The author, relying on a comparative method, carries out an analysis of factors that determine the essence of historical processes in the era of "modern" and "postmodern", as well as the essence of changes in the order of power relations and socio-political structuring of societies. The author notes that in the post-modern era, the traditional processes of socialization of the individual as "cultural inheritance" and "cultural interpretation" have undergone a radical transformation. Postmodern, who directed his power to de-etatization, deiherarhizatsiya, detolatarizatsiya and individualization of social systems, contributed to the personification of personality, self-determination and, at the same time, systemic alienation. Postmodernism has demonstrated the limited culturally centralism in the system, but the self-sufficiency of the creative process as self-realization. Postmodern socialization goes not in the system, but existentially and antisystemically, demonstrating the plurality of forms of self-realization (in a subculture, in anti-culture, in traditional culture). That is, postmodernism has demonstrated the greater importance of the "process" over the "system". The end of the postmodern era reveals the collapse of the social system: a chaotic, anonymous system collapses its boundaries, a person actively experiments (lonely in his alienation), but before it opens the social space of absolute freedom, which permits chaos to be perceived as a complex and unpredictable form of order, when any Some perspectives are multivariate as "trails that run out of the garden". On the other hand, it is obvious that the collapse of social systems and the rules of socialization leads to the destruction of the mechanism of cultural perception, the value foundations that formed the basis of traditional humanism. And with the loss of transcendental, cultural meanings and values unfold in the plane of immanent. Personality in a chaotic system is subject to disintegration. The disintegration and dispersion of the "I" is accompanied by the search for a "significant other", which, in the absence of a social system, becomes a virtual social system that provides information and cultural influence on the formation of personality settings. The main existential conflict is the conflict between freedom "without restrictions" and the absolute dependence on the power of information technology. This puts on the agenda the problem of finding the true semantic orientations of the individual and his responsibility for his destiny. ; Статья посвящена анализу влияния тенденций «постмодерна» на формирование и политическую социализацию личности. Автор, полагаясь на сравнительный метод, осуществляет анализ факторов, определяющих суть исторических процессов в эпохи «модерна» и «постмодерна», а также суть изменения порядка властеотношений и социально-политического структурирования обществ. Автор отмечает, что в эпоху постмодерна традиционные процессы социализации личности как «культурного наследывания» и «культурной интерепретации» претерпели коренную трансформацию. Постмодерн, который направил свою силу на деэтатизацию, деиерархизацию, детоталитаризацию и индивидуализацию общественных систем, способствовал персонификации личности, ее самоопределению и, одновременно, системному отчуждению. Постмодернизм продемонстрировал ограниченность культуро-центризма в системе, но самодостаточность творческого процесса как самореализации. Социализация в постмодернизме проходит не в системе, а внесистемно и антисистемно, демонстрируя множественность форм самореализации (в субкультуре, в антикультуры, в традиционной культуре). То есть постмодернизм продемонстрировал большую важность «процесса» над «системой». Завершение эпохи «постмодерна» проявляет распад социальной системы : хаотичная, аномийная система обрушивает свои границы, человек активно экспериментирует (одинокий в своей отчужденности), но перед ним открывается социальное пространство абсолютной свободы, позволяющее воспринимать хаос как сложную и непредсказуемую форму порядка, когда проявляется множество перспектив, как «троп, которые разбегаются в саду». С другой стороны, очевидно, что распад социальных систем и правил социализации ведет к разрушению механизма культурного восприятия, ценностных основ, составлявших основу традиционного гуманизма. А с потерей трансцендентного, культурные смыслы и ценности разворачиваются в плоскости имманентного. Личность в хаотической системе подвергается распаду. Распад и распыление «я» сопровождается поиском «значимого другого», функцию которого в отсутствие социальной системы выполняет виртуальная социальная система, осуществляющая информационное и культурное влияние на формирование установок личности. Главным экзистенциальным конфликтом становится конфликт между свободой «без ограничений» и абсолютной зависимостью от власти информационных технологий. Это ставит на повестку дня проблему поиска настоящих смысловых ориентиров личности и ее ответственности за свою судьбу. ; Стаття присвячена аналізу впливу тенденцій «постмодерну» на формування і політичну соціалізацію особистості. Автор, покладаючись на порівняльний метод, здійснює аналіз чинників, що визначають суть історичних процесів в епохи «модерну» та «постмодерну», а також суть зміни порядку властевідносин і соціально-політичного структурування суспільств. Автор зазначає, що в епоху постмодерну традиційні процеси соціалізації особистості як «культурного наслідування» та «культурної інтерепретації» зазнали докорінної трансформації. Постмодерн, який спрямував свою силу на деетатізацію, деієрархізацію, детоталітаризацію та індивідуалізацію громадських систем, сприяв персоніфікації особистості, її самовизначенню і, одночасно, системному відчуженню. Постмодернізм продемонстрував обмеженість культуро-центризму в системі, але самодостатність творчого процесу як самореалізації. Соціалізація в постмодерні проходить не в системі, а позасистемно та антисистемно, демонструючи множинність форм самореалізації (в субкультурі, в антикультурі, в традиційній культурі). Тобто постмодернізм продемонстрував більшу важливість «процесу» над «системою». Завершення епохи «постмодерну» виявляє розпад соціальної системи : хаотична, аномійна система обрушує свої кордони і людина активно експериментує (одинока у своїй відчуженості), але перед нею відкривається соціальний простір абсолютної свободи, що дозволяє сприймати хаос як складну і непередбачену форму порядку, коли будь-які перспективи – багатоваріантні, як «стежки, які розбігаються в саду». З іншого боку, очевидно, що розпад соціальних систем і правил соціалізації веде до руйнування механізму культурного сприйняття, ціннісних основ, що складали основу традиційного гуманізму. А з втратою трансцендентного, культурні смисли і цінності розгортаються в площині іманентного. Особистість в хаотичній системі піддається розпаду. Розпад і розпорошення «я» супроводжується пошуком «значущого іншого», яким у відсутності соціальної системи стає віртуальна соціальна система, що надає інформаційний та культурний вплив на формування установок особистості. Головним екзистенційним конфліктом стає конфлікт між свободою «без обмежень» та абсолютною залежністю від влади інформаційних технологій. Це ставить на порядок денний проблему пошуку справжніх смислових орієнтирів особистості і її відповідальності за свою долю.

The article is devoted to the analysis of the influence of the "postmodern" tendencies on the formation and political socialization of the individual. The author, relying on a comparative method, carries out an analysis of factors that determine the essence of historical processes in the era of "modern" and "postmodern", as well as the essence of changes in the order of power relations and socio-political structuring of societies. The author notes that in the post-modern era, the traditional processes of socialization of the individual as "cultural inheritance" and "cultural interpretation" have undergone a radical transformation. Postmodern, who directed his power to de-etatization, deiherarhizatsiya, detolatarizatsiya and individualization of social systems, contributed to the personification of personality, self-determination and, at the same time, systemic alienation. Postmodernism has demonstrated the limited culturally centralism in the system, but the self-sufficiency of the creative process as self-realization. Postmodern socialization goes not in the system, but existentially and antisystemically, demonstrating the plurality of forms of self-realization (in a subculture, in anti-culture, in traditional culture). That is, postmodernism has demonstrated the greater importance of the "process" over the "system". The end of the postmodern era reveals the collapse of the social system: a chaotic, anonymous system collapses its boundaries, a person actively experiments (lonely in his alienation), but before it opens the social space of absolute freedom, which permits chaos to be perceived as a complex and unpredictable form of order, when any Some perspectives are multivariate as "trails that run out of the garden". On the other hand, it is obvious that the collapse of social systems and the rules of socialization leads to the destruction of the mechanism of cultural perception, the value foundations that formed the basis of traditional humanism. And with the loss of transcendental, cultural meanings and values unfold in the plane of immanent. Personality in a chaotic system is subject to disintegration. The disintegration and dispersion of the "I" is accompanied by the search for a "significant other", which, in the absence of a social system, becomes a virtual social system that provides information and cultural influence on the formation of personality settings. The main existential conflict is the conflict between freedom "without restrictions" and the absolute dependence on the power of information technology. This puts on the agenda the problem of finding the true semantic orientations of the individual and his responsibility for his destiny. ; Статья посвящена анализу влияния тенденций «постмодерна» на формирование и политическую социализацию личности. Автор, полагаясь на сравнительный метод, осуществляет анализ факторов, определяющих суть исторических процессов в эпохи «модерна» и «постмодерна», а также суть изменения порядка властеотношений и социально-политического структурирования обществ. Автор отмечает, что в эпоху постмодерна традиционные процессы социализации личности как «культурного наследывания» и «культурной интерепретации» претерпели коренную трансформацию. Постмодерн, который направил свою силу на деэтатизацию, деиерархизацию, детоталитаризацию и индивидуализацию общественных систем, способствовал персонификации личности, ее самоопределению и, одновременно, системному отчуждению. Постмодернизм продемонстрировал ограниченность культуро-центризма в системе, но самодостаточность творческого процесса как самореализации. Социализация в постмодернизме проходит не в системе, а внесистемно и антисистемно, демонстрируя множественность форм самореализации (в субкультуре, в антикультуры, в традиционной культуре). То есть постмодернизм продемонстрировал большую важность «процесса» над «системой». Завершение эпохи «постмодерна» проявляет распад социальной системы : хаотичная, аномийная система обрушивает свои границы, человек активно экспериментирует (одинокий в своей отчужденности), но перед ним открывается социальное пространство абсолютной свободы, позволяющее воспринимать хаос как сложную и непредсказуемую форму порядка, когда проявляется множество перспектив, как «троп, которые разбегаются в саду». С другой стороны, очевидно, что распад социальных систем и правил социализации ведет к разрушению механизма культурного восприятия, ценностных основ, составлявших основу традиционного гуманизма. А с потерей трансцендентного, культурные смыслы и ценности разворачиваются в плоскости имманентного. Личность в хаотической системе подвергается распаду. Распад и распыление «я» сопровождается поиском «значимого другого», функцию которого в отсутствие социальной системы выполняет виртуальная социальная система, осуществляющая информационное и культурное влияние на формирование установок личности. Главным экзистенциальным конфликтом становится конфликт между свободой «без ограничений» и абсолютной зависимостью от власти информационных технологий. Это ставит на повестку дня проблему поиска настоящих смысловых ориентиров личности и ее ответственности за свою судьбу. ; Стаття присвячена аналізу впливу тенденцій «постмодерну» на формування і політичну соціалізацію особистості. Автор, покладаючись на порівняльний метод, здійснює аналіз чинників, що визначають суть історичних процесів в епохи «модерну» та «постмодерну», а також суть зміни порядку властевідносин і соціально-політичного структурування суспільств. Автор зазначає, що в епоху постмодерну традиційні процеси соціалізації особистості як «культурного наслідування» та «культурної інтерепретації» зазнали докорінної трансформації. Постмодерн, який спрямував свою силу на деетатізацію, деієрархізацію, детоталітаризацію та індивідуалізацію громадських систем, сприяв персоніфікації особистості, її самовизначенню і, одночасно, системному відчуженню. Постмодернізм продемонстрував обмеженість культуро-центризму в системі, але самодостатність творчого процесу як самореалізації. Соціалізація в постмодерні проходить не в системі, а позасистемно та антисистемно, демонструючи множинність форм самореалізації (в субкультурі, в антикультурі, в традиційній культурі). Тобто постмодернізм продемонстрував більшу важливість «процесу» над «системою». Завершення епохи «постмодерну» виявляє розпад соціальної системи : хаотична, аномійна система обрушує свої кордони і людина активно експериментує (одинока у своїй відчуженості), але перед нею відкривається соціальний простір абсолютної свободи, що дозволяє сприймати хаос як складну і непередбачену форму порядку, коли будь-які перспективи – багатоваріантні, як «стежки, які розбігаються в саду». З іншого боку, очевидно, що розпад соціальних систем і правил соціалізації веде до руйнування механізму культурного сприйняття, ціннісних основ, що складали основу традиційного гуманізму. А з втратою трансцендентного, культурні смисли і цінності розгортаються в площині іманентного. Особистість в хаотичній системі піддається розпаду. Розпад і розпорошення «я» супроводжується пошуком «значущого іншого», яким у відсутності соціальної системи стає віртуальна соціальна система, що надає інформаційний та культурний вплив на формування установок особистості. Головним екзистенційним конфліктом стає конфлікт між свободою «без обмежень» та абсолютною залежністю від влади інформаційних технологій. Це ставить на порядок денний проблему пошуку справжніх смислових орієнтирів особистості і її відповідальності за свою долю.